Основи генетики

План

1. Генетика порушень інтелекту

2. Генетичні аспекти психічних захворювань

1. ГЕНЕТИКА ПОРУШЕНЬ ІНТЕЛЕКТУ

Олігофренія – це збірна поліетіологічна група непрогредієнтних станів загального недорозвитку психіки внаслідок спадково обумовленої неповноцінності мозку або ураження його на ранніх етапах онтогенезу (внутрішньоутробно або в перші місяці та роки життя). В курсі основ генетики ми розглянемо групу олігофреній, обумовлених спадковими патологіями. Ця група може бути розділена на:

-  олігофренії, обумовлені хромосомними аномаліями;

-   олігофренії, обумовлені генними захворюваннями (найчастіше – ензимопатіями);

- спадкові олігофренії з невстановленим патогенезом;

- недиференційовані олігофренії.

ОЛІГОФРЕНІЇ ПРИ ХРОМОСОМНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

АНОМАЛІЇ СТАТЕВИХ ХРОМОСОМ

1. Синдром Шерешевського-Тернера.

Клінічна картина вперше була описана в 1925 р. Н.А.Шерешевським, класичний опис належить Х.Х.Тернеру (1938 р.). Причину цього синдрому (моносомія по Х-хромосомі) відкрив К.Форд у 1959 р.

Каріотип.60% хворих мають каріотип 45,Х0, 40% - перебудови Х-хромосоми. Може бути мозаїчна форма: 45,Х0/46,ХХ.

Клінічні ознаки. Низький зріст, статевий інфантилізм. Аномальні статеві органи, недорозвинені матка та яєчники. Грудні залози нерозвинені. Аномалії внутрішніх органів (серцево-судинної системи, нирок). Шия коротка, з птерігіумом, лінія росту волосся на шиї проходить низько. “Обличчя сфінкса” – епікант, маленьке підборіддя, гіпертелоризм, птоз. Вузьке та високе тверде піднебіння.

Вушні раковини деформовані, розташовані низько, зовнішній слуховий прохід може бути деформований. В результаті у 60% хворих спостерігаються отити, у 35-40% - порушення слуху.

Широкі долоні, деформація нігтів, вкорочення мізинців і безіменних пальців, візерунків – найчастіше кругові.

Мозаїчні випадки – більш легкі, у таких жінок можуть бути діти. В світовій літературі описані випадки вагітності жінок із синдромом Шерешевського-Тернера, народження ними дітей, як здорових, так і з вадами мозку, внутрішніх органів, ознаками синдрому Шерешевського-Тернера.

Особливості психіки. Приблизно 50% хворих мають інтелектуальні вади, але більшість здатні навчатись у загальноосвітній школі. Розумова  відсталість у ступеню дебільності зустрічається досить рідко.

Слабкі пізнавальні інтереси, пасивність, астенія, схильність до психогенних реакцій та психозів. Мислення неглибоке. Ретельність, ощадливість, розважливість дозволяють добре пристосуватись до роботи, яка вимагає практичності, вмілості рук, акуратності.

Психічний інфантилізм: навіюваність, вередливість, тривале збереження ігрових інтересів, безтурботне ставлення до свого дефекту, до майбутнього поряд із серйозним відношенням до навчання. домашніх обов’язків. Цікавість до протилежної статі слабка, проявляється частіше в думках і фантазіях.

Лікування. Симптоматичне, спрямоване на посилення росту (анаболічні стероїдні гормони).

Поширення. Моносомія за Х-хромосомою зустрічається в 1% всіх зачать, але біля 95% зигот 45,Х0 гинуть внутрішньоутробно. Серед спонтанних абортусів частота моносомії Х – 18,5%.

Частота синдрому Шерешевського-Тернера серед новонароджених дівчаток становить 1:3000, серед жінок або дівчат низького зросту – 1:50-75.

2. Синдром трисомії (полісомії) Х-хромосоми.

Вперше описаний П.Джекобс із співавторами в 1959 р. – було знайдено два тільця статевого хроматину в ядрах епітелію слизової щоки.

Каріотип.47,ХХХ, 48,ХХХХ, 49,ХХХХХ, мозаїчні форми.

Клінічні ознаки. Картина захворювання дуже різна. Можуть бути як чіткі проявлення, так і стерті форми. За різними джерелами, 30-70% хворих можуть мати дітей, як правило – нормальних.

Можливі клінічні проявлення: недорозвиток статевих органів, нерегулярний статевий цикл, патологія нирок, неспецифічні дизморфії. Різні ступені порушення інтелекту та психіки.

Прояви набагато сильніші при каріотипі 48,ХХХХ або 49,ХХХХХ. Такі хворі часто гинуть у дитинстві. У жінок з таким каріотипом високий зріст, викривлення хребта, депігментовані ділянки шкіри, різке порушення репродуктивної функції. Чим більше Х-хромосом, тим сильніше проявляється переважання дуг на пальцях рук.

Особливості психіки. Може бути незначне зниження інтелекту з відносним збереженням емоційної сфери. Приблизно половина хворих мають розумову відсталість у ступеню дебільності. Доведено, що серед хворих на синдром три- або полісомії за Х-хромосомою в декілька разів частіше, ніж у загальній популяції, зустрічаються особи з психопатичними рисами та схильністю до розладів шизофреноподібного типу.

Лікування. Симптоматичне, корекція ендокринного дисбалансу.

Поширення. 1-1,4 на 1000 новонароджених дівчаток, серед розумово відсталих дівчаток – 1:160.

3. Синдром Клайнфельтера.

Обумовлений наявністю зайвої Х-хромосоми у чоловіків. Такі діти звичайно народжуються у матерів старшого віку. Нерозходження хромосом, як правило, відбувається на ранніх стадіях розвитку зиготи.

Каріотип.47,ХХУ (найчастіше), 48,ХХХУ, 48,ХХУУ, 49,ХХХУУ, 49ХХХХУ, у мозаїків - різні комбінації цих каріотипів.

Клінічні ознаки. До початку статевого дозрівання може не проявлятись. Недорозвиток статевих залоз приводить до формування ознак євнухоїдності: відсутності рослинності на обличчі, гінекомастії, відкладення жиру на стегнах за жіночим типом, високого голосу. Схильність до ожиріння, високий зріст за рахунок подовження кінцівок. Безпліддя. В клітинах виявляється статевий хроматин. Чим більше Х-хромосом у каріотипі, тим сильніше виражені ознаки патології.

Особливості психіки. Для основного, трисомного, варіанту характерний легкий ступінь психічного недорозвитку, який може не виходити за рамки норми за умов достатньої соціальної адаптації. Може бути дебільність. При полісомному варіанті можуть бути імбецильність та ідіотія.

Хворим характерні навіюваність, апатія. Часті емоційні порушення: депресія, тривожність, фобії, - викликаються гормональним дисбалансом та реакцією на власну хворобу, невизначеність потягів, проблеми у відношеннях з особами протилежної статі, невдачі в школі. Нерідко виникають психози: параноїдні, галюцинаторно-параноїдні, істеричні, депресивні, шизофреноподібні. Можуть бути епілепсія, антисоціальна поведінка, алкоголізм.

Лікування. Засоби, що стимулюють психічний розвиток, чоловічі статеві гормони (небажано при вираженій розумовій відсталості, щоб не підвищувався статевий потяг), лікувальна фізкультура. Показано видалення грудних залоз із косметичною та психотерапевтичною метою, а також для профілактики злоякісних новоутворень, які у цих хворих зустрічаються часто.

Своєчасна діагностика, виховання з урахуванням особливостей особистості хворих сприяють попередженню психозів, порушень соціальної адаптації та сексуальної поведінки.

Поширення.1:500 новонароджених хлопчиків, серед розумово відсталих хлопчиків – 1:50-100.

4. Синдром дисомії по У-хромосомі.

Каріотип.47,ХУУ.

Клінічні ознаки.Гіпогонадизм, безпліддя, розумова відсталість, розвинена мускулатура. Досить часто формується характерний фенотип: агресивні чоловіки, нерідко – злочинці-рецидивісти, з високим зростом, правильною будовою тіла, добре розвиненими м’язами, великими вушними раковинами та надбрівними дугами, сильніше розвиненою лицевою частиною черепу. Можливий і нормальний фенотип.

Особливості психіки. Знижений інтелект, підвищена агресивність, психічні порушення.

Поширення.1-1,5:1000. Серед чоловіків з психічними порушеннями або антисоціальною поведінкою може становити 4,5-150:1000 (в залежності від досліджуваної групи).

АУТОСОМНІ ХРОМОСОМНІ ХВОРОБИ

1. Синдром Дауна.

Це найчастіше хромосомне захворювання. Вперше було описане англійським лікарем Л.Дауном (1866 р.). Причину (наявність зайвої 21-ї хромосоми) виявив французький вчений І.Лежен (1959 р.).

Народження дитини з хворобою Дауна можливе внаслідок:

- старіння гамет (80% випадків – яйцеклітин, 20% - сперматозоїдів);

- перенесення матір’ю перед зачаттям інфекційного захворювання (токсоплазмозу, гепатиту);

- наявності збалансованої транслокації у одного з батьків;

- нерозходження 21 хромосом при перших дробленнях зиготи.

Каріотип. 94% хворих мають каріотип 47,21+, 4% - транслокації 46,t(13+21), 46,t(14+21), 46,t(15+21), 46,t(21+21), 46,t(22+21), 2% - мозаїки 46/47,21+.

Клінічні ознаки. Характерна зовнішність. Діти більше схожі на інших хворих на синдром Дауна, чим на батьків. Невисокий зріст, короткі кінцівки. Пласке обличчя, монголоїдний розріз очей, епікант, відкритий рот, короткий ніс з пласким переніссям. Брахіцефалія, сплощена потилиця, низький ріст волосся на шиї. Маленькі деформовані вуха, рум’яні щоки. Піднебіння аркоподібне, аномалії зубів, борозни на язику. Волосся м’яке, рідке. Чотирипальцева складка на долонях, характерні візерунки папілярних ліній.

Після 8 років у 66% хворих розвивається катаракта, може бути косоокість, наявність пігментних плям по краю райдужки.

Аномалії розвитку внутрішніх органів, знижений імунітет, розумова відсталість. Патологоанатомічні дослідження демонструють зменшення розмірів головного мозку, в тому числі стовбура та мозочка, недостатній розвиток борозен і звивин.

Соматичні та психічні прояви однакові при простій трисомії та транслокації, мозаїчні форми – легші, в залежності від долі трисомних клітин.

Тривалість життя визначається наявністю пороків розвитку травного тракту та серця. Описані випадки вагітності жінок з синдромом Дауна. Приблизно половина їх дітей також мала цю хворобу. Але й при нормальному каріотипі у дітей спостерігались певні відхилення від норми, обумовлені розвитком в організмі матері зі зміненим складом тканин.

Особливості психіки. Хворі характеризуються глибокою розумовою відсталістю, найчастіше – імбецильність, може бути ідіотія. Слухняні, підвищено навіювані. Якщо письмо та читання можуть опанувати, то рахувати, як правило, не здатні. Мають живі емоції, схильність до наслідування. Медико-педагогічні та лікувальні заходи дозволяють адаптувати деяких хворих до посильної трудової діяльності.

Серед хворих з мозаїчним каріотипом 33% мають дебільність, 11% - пограничний ступінь розумової відсталості.

Лікування. Стимулятори мозкового метаболізму, гормональна терапія при недостатності щитоподібної залози. При вираженій гіпотонії – АТФ, масаж, лікувальна фізкультура. Дієта (обмеження тваринних жирів, гострої їжі). При інфекційних та респіраторних хворобах – гамма-глобулін, інші засоби підвищення імунітету.

Поширення. Популяційна частота – 1:700-800. Серед розумово відсталих дітей – 10-12:100. Оцінка ризику народження дитини з синдромом Дауна проводиться згідно з емпіричними таблицями.

2. Синдром Вольфа-Хіршхорна (синдром 4р-).

Клінічні ознаки. Мікроцефалія, асиметрія черепу, гіпертелоризм, низько розташовані вушні раковини, епікант, мікрогнатія, часто – розщеплення губи та піднебіння.

Косоокість, екзофтальм, колобома райдужки, катаракта, мікрофтальм.

Гіпотонія м’язів, деформація стоп. Порушення серця та нирок. Чотирипальцева складка, збільшена кількість дуг на пальцях рук.

Ведучий клінічний симптом – різка затримка психо-моторного розвитку.

Поширення.1:100000.

3. Синдром Реторе (синдром 9р+)

Клінічні ознаки. Розумова відсталість, відставання в психічному розвитку, характерне обличчя, деформації хребта, гіпоплазія м’язів плечового поясу. Затримка статевого дозрівання, відставання кісткового віку. В 25% випадків – аномалії серця та нирок.

Помірна мікроцефалія, брахіцефалія, згладжений назофронтальний кут, помірний гіпертелоризм, антимонголоїдний розріз очей, енофтальм. Широкий округлий кінчик носу, великі низько розташовані вушні раковини, коротка шия.

Поширення. Не вивчене. Чоловіки хворіють рідше.

4. Синдром кільцевої Х-хромосоми.

Клінічні ознаки. Мікроцефалія, тригоноцефалія, косий розріз очей, епікант, невеликий екзофтальм, дугоподібні брови, ретрогнатія, коротка шия. Всі хворі відстають у психомоторному розвитку.

Поширення. Не вивчене.

5. Синдром ізохромосоми 18р.

Клінічні ознаки. Типові черепно-лицеві аномалії: доліхоцефалія, вузьке обличчя, здавлений ніс, маленький трикутний рот, низько розташовані вушні раковини, високе аркоподібне піднебіння, косоокість. Хворі тендітні з погано розвиненими м’язами, довгими тонкими кінцівками, сплощеними стопами. Відстають у психомоторному розвитку. Можуть бути симптоми ураження верхніх рухових нейронів.

Поширення.1:1000.

6. Синдром ламкої Х-хромосоми.

Клінічні ознаки. Маса та довжина тіла при народженні нормальні або вище норми, окружність голови збільшена. Характерні великі виступаючі вушні раковини. У старших дітей обличчя прямокутне з високим виступаючим лобом, тонким довгим носом і гіперплазією нижньої щелепи. Бувають підслизові розщеплення піднебіння або язичка. Часті запалення середнього вуха. Кисті широкі. У деяких хворих – ожиріння, гінекомастія, м’яка, розтяжна шкіра, слабкість зв’язок суглобів ніг.

Характерне відставання в розумовому та мовному розвитку. Інколи – судоми, аномалії електроенцефалограми, м’язова гіпотонія, аутизм, гіперреактивність. При наявності мови характерні персеверації, прискорений темп, задовільна емоційність.

На поведінку хворих позитивно впливають великі дози фолієвої кислоти.

Поширення. Хворіють тільки чоловіки. Частота 1:2000 хлопчиків.

РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ ПРИ ГЕННИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

З відомих моногенних захворювань біля 200 супроводжуються вираженою патологією центральної нервової системи: психічним недорозвитком, недоумством, судомними, гіперкінетичними або паралітичними синдромами, нервово-м’язовими дистрофіями. Більшість з них має аутосомно-рецесивний тип успадковування, поширеність від 1:5000 до 1:100000.

Переважна більшість генних захворювань, пов’язаних з розумовою відсталістю, - це ензимопатії. Особливістю їх протікання є те, що патологічний процес розвивається поступово, при чому можуть бути різні форми – від злоякісних, що проявляються вже в грудному віці і завершуються загибеллю в перші роки життя, до повільно протікаючих. У деяких випадках розроблена система лікування, що дозволяє запобігти тяжкому протіканню захворювання.

ПОРУШЕННЯ ОБМІНУ АМІНОКИСЛОТ

До цієї групи відносяться фенілкетонурія, гістидинемія, аргінінемія, гомоцистинурія, лейциноз та ін.

1. Фенілкетонурія (фенілпіровиноградна олігофренія, хвороба Фелінга).

Клінічні дані. Проявляється з 3-6 місяців посвітлінням волосся, райдужки, специфічним запахом сечі та поту, часто – повнотою, ексудативним діатезом. Припинення або різке уповільнення моторного та психічного розвитку, синдром дитячих згинальних судом (найчастіше – серії кивків). Без спеціального лікування розумова відсталість досягає ступеня ідіотії або глибокої імбецильності. Після 3-4 років стан стабілізується. При лікуванні, початому з перших місяців життя, і доведеному до 5-8 років, недоумство не розвивається.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

Поширення. Популяційна частота 1:10000, серед олігофренів – 1:100.

Лікування. Дієта – на основі постійного контролю вмісту фенілаланіну в крові. Виключаються: м’ясо, ковбаса, риба, бульйони, яйця, сир, мучні вироби, каші, горох, гриби, горіхи, шоколад. Не містять фенілаланіну цукор, льодяники, олія, топлене вершкове масло, смалець. Меню складають з фруктових та овочевих блюд з включенням жирів і вуглеводів на 15-20% вище потреби в них здорової дитини. На основі даних про склад продуктів забезпечують надходження фенілаланіну в допустимих межах (275-350 мг за добу, цифра уточнюється для кожного хворого).

При лікуванні обов’язково застосовуються білкові гідролізати: суміші амінокислот без фенілаланіну, вітаміни, багаті на мінеральні речовини гранати, солодкий перець та ін.

2. Гістидинемія.

Клінічні дані. Клінічна картина має багато спільного з фенілкетонурією. У хворих світле рідке волосся, блакитні очі, м’язова ригідність, спастичні парези, мозочкові розлади, гіпер- або гіпотонія, розумова відсталість, моторна алалія, зміни поведінки, емоційна лабільність.

Лікування. Дієтотерапія.

3. Гомоцистинурія.

Викликається дефектом обміну метіоніну з підвищеним утворенням гомоцистину.

Клінічні ознаки. Подібні до синдрому Марфана: арахнодактилія, довгі кінцівки, пороки серця, вивих кришталика. Розумова відсталість у ступеню дебільності або імбецильності. Інколи – судоми, гіперкінези.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

Лікування. Дієтотерапія, вітамінотерапія (В₆).

МУКОПОЛІСАХАРИДОЗИ

Мукополісахариди (глікозаміноглікани) – це складні сполуки, що містять білковий і вуглеводний компоненти. Вони входять до складу міжклітинної речовини, в різних тканинах мають різний склад і властивості. При порушенні синтезу та деградації цих речовин відбувається відкладання продуктів їх розпаду в лізосомах, що проявляється як захворювання – мукополісахаридоз. В залежності від того, який саме мукополісахарид накопичується, розрізняють кілька окремих захворювань цієї групи.

1. Синдром Гурлер (мукополісахаридоз, тип І).

Клінічні дані. Захворювання починає проявлятись у перші місяці життя або після 1 року. Відзначається відставання в психічному розвитку, зміни скелету: кіфоз, формування характерного обличчя (опуклий нависаючий лоб, плаский ніс, товсті губи, гіпертелоризм, збільшений язик, дрібні зуби). Волосся густе й жорстке. Шия коротка, грудна клітка деформована, тулуб короткий, пальці рук напівзігнуті.

Раннє помутніння рогівки, глухота. Тяжка повільно прогресуюча розумова відсталість. Вади серцево-судинної системи. Гинуть до 10 років від бронхо-легеневих інфекцій або серцевої декомпенсації.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

2. Синдром Хантера, або Гунтера (мукополісахаридоз, тип ІІ).

Клінічні дані. Клінічна картина подібна до типу І, але набагато легша. До 1-2 років проявів немає, за виключенням шумного дихання. Після 2 років з’являються потовщення губ, язика, міздрей, затримка росту. Інтелект може бути нормальним, але може бути й повільно прогресуюча розумова відсталість легкого або помірного ступеня. Причиною загибелі у віці до 20 років буває серцево-судинна декомпенсація.

Існує два типа синдрому Хантера: тип А – більш тяжкий (психомоторні розлади, смерть у дитинстві), тип Б – хворі доживають до похилого віку. 

Успадковування. Х-зчеплене рецесивне.

3. Синдром Санфіліпо (мукополісахаридоз, тип ІІІ).

Клінічні дані. Соматичні прояви відносно легкі, на перший план виступає розумова відсталість і швидка психічна деградація.

Ранній розвиток – нормальний. Захворювання проявляється в 2-3 роки або вже в шкільному віці порушенням психіки, зміною поведінки (збудливість, нездатність до зосередження, агресивність, порушення сну). Потім відбувається зниження інтелекту. Може бути погіршення слуху, інколи – виражене.

Хворі, як правило, вмирають до 20 років, рідко - доживають до 30 р.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

4. Синдром Моркіо (мукополісахаридоз, тип ІV).

Клінічні дані. Проявляється на 1-2 році життя. Деформація обличчя, грудної клітки, хребта, підвищена рухомість суглобів. Ріст уповільнений, після 10 р. – зовсім припиняється. Помутніння рогівки, зниження слуху. Інтелект збережений. Тривалість життя – до 20 років.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

5. Синдром Шейє (мукополісахаридоз, тип V).

Найчастіший з усіх мукополісахаридозів. Є алельною формою синдрому Гурлер.

Клінічні дані. Симптоми схожі на синдром Гурлер, але набагато менше виражені. З дитинства може бути потемніння рогівки, грижі. Інші симптоми розвиваються у шкільному віці: характерні, але не дуже грубі зміни обличчя, відставання в рості, деформація скелету, ураження серця, зниження слуху та зору. Розумова відсталість – легкого ступеня, у окремих хворих.

Хворі можуть доживати до зрілого віку.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

6. Синдром Марото-Ламі (мукополісахаридоз, тип VІ).

Клінічні дані. Новонароджені мають звичайний вигляд. З 2-3 років – суттєве відставання в рості. Поступово прогресуюче помутніння рогівки, зниження слуху, зміна рис обличчя. Інтелект нормальний. Гинуть до 20 років.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

ПОРУШЕННЯ ОБМІНУ ЛІПІДІВ

Найбільш поширеними порушеннями ліпідного обміну, пов’язаними з вадами психіки, є гангліозидози, що розглядались нами в розділі “Спадкові порушення зору”,  та лейкодистрофії.

Лейкодистрофії – це група прогресуючих захворювань, при яких відбувається дифузне ураження підкіркових утворень півкуль мозку та мозочка при відносному збереженні кори.

Метахроматична лейкодистрофія Шольца.

Викликається накопиченням сульфатидів у центральній нервовій системі, сітківці та внутрішніх органах.

Клінічні дані. Розрізняють три клінічні форми:

1. Пізня інфантильна – проявляється в 12-16 міс. Порушується психомоторний розвиток – діти перестають ходити, потім порушується стояння. Виникають ністагм, дизартрія, порушення ковтання. Прогресуюче зниження інтелекту.

2. Ювенільна – проявляється з 8-10 років. Атаксія, порушення ходіння, незначне зниження інтелекту. Гинуть у 15-20 років.

3. Доросла – починається в юнацькому віці, триває 10-30 років. Моторні порушення виражені нечітко, порушення поведінки, тривалі психотичні епізоди, що переходіть у деменцію.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

Поширення. 1:40000.

ГЕННІ ХВОРОБИ З НЕВІДОМИМ ПЕРВИННИМ ЕФЕКТОМ

1. Мікроцефалія.

Клінічні дані. Зменшення об’єму голови, скошений лоб, сплощена потилиця, зменшений відносний розмір мозкового черепа. У 95% - неврологічна симптоматика: порушення м’язового тонусу, судоми, порушення функцій черепно-мозкових нервів. Зменшення маси та розмірів головного мозку, аномальна будова великих півкуль (порушення розташування звивин, будови кори).

Успадковування. Може бути самостійною аутосомно-рецесивною ознакою або одним з компонентів хромосомних чи генних синдромів. Зустрічається також вторинна мікроцефалія, обумовлена органічними ураженнями головного мозку (краснуха, токсоплазмоз, гіпоксія та ін.).

2. Гідроцефалія.

Може бути як ізольованою вадою розвитку, що виникла під дією дефектного гена, інфекції або інших несприятливих факторів, так і компонентом спадково обумовлених синдромів.

Особливості психіки. Порушення психічного розвитку залежать від особливостей протікання хвороби: від незначної затримки до глибокої олігофренії. При відносно збережених інтелектуальних можливостях – багатослівність, резонерство, схильність до поверхневого гумору, недоречне вживання красивих фраз. Механічна пам’ять розвинена добре, тому експресивна мова набагато краща, ніж її розуміння.

Настрій нестійкий, часто неадекватно піднесений, ейфорійний, нерідко – напади люті, агресії, загального психомоторного збудження, страху.

Статичні та локомоторні функції розвиваються із затримкою, тому важливе значення мають виховання практичних навичок, тренування рухових функцій.

Поширення. Популяційна частота гідроцефалії – 1:2000.

3. Синдром Вільямса (ідіопатична інфантильна гіперкальціемія, синдром “обличчя ельфа”).

Клінічні дані. При народженні – низький зріст, вага в середньому 2700 г. Характерне обличчя: епікант, гіпоплазія середньої частини, широкий лоб, велика нижня губа, короткий ніс з відкритими вперед ніздрями, повні щоки, мікрогенія. Може бути косоокість. У дівчаток може бути розвиток гортані за чоловічим типом.

Патологія серцево-судинної системи. У віці 8-18 міс. часто спостерігається збільшення вмісту Са в крові, що приводить до гіпотонії, анорексії, ниркової недостатності.

Особливості психіки. Розумова відсталість різного ступеня, найчастіше – неглибока. Емоційність, добродушність, музикальність, схильність до наслідування. Утруднені вищі інтелектуальні, математичні операції при задовільному пристосуванні.

Успадковування. Аутосомно-домінантне.

4. Синдром Корнелії де Ланге.

Клінічні дані. Мікроцефалія, брахіцефалія, синофриз, довгі загнуті вії. Маленький ніс з відкритими вперед ніздрями. Мікрогенія, тонка загнута внутрь верхня губа, може бути розщеплення піднебіння. Слабкий високий голос. Аномалії зору: міопія, астигматизм, косоокість. У 70-95% - мікромелія, можуть бути аномалії кисті.

У всіх хворих – відставання в рості, глибока затримка розумового розвитку. Гіпертонус м’язів, у 20% - судоми. Пороки внутрішніх органів, схильність до респіраторних захворювань.

Успадковування. Тип успадковування невідомий. Більшість випадків – спорадичні. В ряді випадків спостерігались перебудови 3-ї хромосоми. Емпіричний ризик повторного народження дитини з даною хворобою – 2-5%.

Поширення. 1:12000.

5. Факоматози.

Це спадкові захворювання, при яких уражуються нервова система, шкіра, сітківка ока. Назва (від “факос” – пляма) вказує на наявність різноманітних плям на шкірі.

Найчастішим фактоматозом є нейрофіброматоз Реклингхаузена.

Клінічні дані. Проявляється з народження або в перше десятиріччя життя появою плям на шкірі, розмір і кількість яких поступово зростають. Плями найчастіше локалізуються на закритих ділянках шкіри. Також формуються пухлини на шкірі, що можуть розповсюджуватись за ходом периферійних нервів, пухлини нервових стовбурів. Часто – судоми та розумова відсталість.

Тривалість життя може бути нормальною.

Особливості психіки. Збереженість особистості при недорозвитку пізнавальних функцій. У шкільному віці часто – млявість, слабкість мотивації, астенічні та іпохондричні явища, коливання настрою, нав’язливості. Динаміка позитивна. прогресування немає. Звичайно розумова відсталість неглибока. але може бути й імбецильність. Інколи зниження інтелекту помітне тільки порівняно із здоровими родичами.

Успадковування. Аутосомно-домінантне. Часто виникають нові мутації (8-13х10^-5).

Поширення. 1:2000-3000.

6. Порушення кератизації.

Синдром Ріда (ксеродерма та розумова відсталість).

Клінічні дані. Підвищена чутливість до ультрафіолетових променів, гіперпігментація відкритих ділянок шкіри, кератоз, ангіоми, рак шкіри. Мікроцефалія, розумова відсталість, низький зріст, мозочкова атаксія, нейросенсорна глухота, статевий інфантилізм.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

Синдром Руда (природжений іхтіоз, олігофренія та епілепсія).

Клінічні дані. При народженні – іхтіоз (надмірне ороговіння шкіри).. Судомні напади починаються, як правило, після 10 років, але можуть бути й з 1 року. Відставання в психічному розвитку. Часто – гіпогонадизм та інфантилізм.

Успадковування. Можливо, аутосомно-рецесивне або Х-зчеплене.

Синдром Шегрена-Ларсена (Сьєгрена-Ларсена).

Клінічні дані. Іхтіоз з переважним ураженням згинальних поверхонь та обличчя. Глибока розумова відсталість, спастичні паралічі. В 30% випадків – пігментна дегенерація сітківки, стоншення рогівки. Можуть бути гіпоплазія зубів, низький зріст, кіфоз.

Успадковування. Аутосомно-рецесивне.

7. Гіпотиреоз.

Зниження функції щитоподібної залози можливе при цілому ряді спадкових патологій: синдром Пендреда, дефект транспорту йоду, дефекти окремих ферментів щитоподібної залози, її дисгенезія. Крім того, гіпотиреоз може бути наслідком впливу несприятливих факторів середовища.

Клінічні дані. Відставання в рості, короткі кінцівки. широкі стопи та кисті, міцний тулуб, широке сплощене перенісся. низький лоб, знижений обмін речовин, надлишок води в тканинах.

Уповільненість психічних процесів, рухова загальмованість, бідна міміка, монотонна мова. Ступінь виявлення цих особливостей залежить від конкретного захворювання. паралелізм між недорозвитком психіки та соматичними проявленнями відзначається не завжди.

Поширення.  Серед розумово відсталих дітей - 4:1000.

НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНА (ІДІОПАТИЧНА) ОЛІГОФРЕНІЯ

До цієї групи відносять всі випадки розумової відсталості, в яких інтелектуальний дефект не є складовою частиною або наслідком інших захворювань чи аномалій розвитку. Цей тип олігофренії не супроводжується соматичними розладами, доведеними ферментативними порушеннями.

Проблема етіології недиференційованих олігофреній – дуже складна. Нерідко в групу “олігофренії” об’єднують інтелектуальні дефекти, викликані доведеним органічним ураженням мозку, і недорозвиток пізнавальних здібностей, виявлений тільки з початком навчання в школі. Але в останньому випадку може проявитись не захворювання, а невисокий генетичний потенціал інтелектуального розвитку або вплив мікросоціальних умов.

Тому доцільно умовно розділити всі недиференційовані олігофренії на наступні групи:

1. Розумова відсталість як крайній варіант низького інтелектуального рівня у біологічно повноцінних особистостей.

2. Сімейна олігофренія з полігенним успадковуванням.

3. Моногенна олігофренія, механізм розвитку якої ще не вивчено.

Аналіз генів, що викликають розвиток недиференційованої олігофренії, дає можливість розподілити їх на групи:

Аутосомно-рецесивні. За різними джерелами, ця група налічує від 350 до 686 генів. Ця група аномалій може бути діагностована тільки при народженні двох хворих дітей у здорових батьків або при хворобі дитини від спорідненого шлюбу. Як правило, розумова відсталість більш глибока, ніж при інших типах успадковування.

Х-зчеплені рецесивні. Не менше 18 генів. Ця група складає 8-10% всіх випадків розумової відсталості, а серед хлопчиків з вираженою олігофренією – до 25%. Гетерозиготні жінки можуть мати легкий ступінь розумової відсталості. Виражених особливостей фенотипу для різних генів цієї групи немає.

Х-зчеплені домінантна недиференційована олігофренія зустрічається рідко. Можливо, більшість випадків має характер нових мутацій.

Слід зазначити, що спорадична недиференційована олігофренія з високим ступенем ризику може виявитись моногенним захворюванням. Особливо це стосується випадків розумової відсталості у хлопчиків.

Точних даних для оцінки емпіричного ризику повторного народження дитини з недиференційованою олігофренією поки немає. Взагалі, встановлені на даний час закономірності успадковування олігофренії носять емпіричний характер.

Так, вважається, що більш легка розумова відсталість пов’язана зі спадковістю у 80% випадків, тяжка – в 50% випадків. Якщо врахувати, що доля легких форм олігофренії складає 4/5, тяжких – 1/5, то спадковістю обумовлені 75% випадків олігофренії.

Основна кількість випадків дебільності обумовлена полігенним успадковуванням з безперервним варіаційним рядом. В таких сім’ях батьки мають низький інтелектуальний рівень, часто зустрічається багатодітність, яка сприяє поширенню олігофренії в популяції. Ризик народження хворої дитини при цьому визначається наступним чином (табл. 9).

Таблиця 9

 Імовірність народження дитини з олігофренією, % 

Батьки	Нормальні	Олігофренія  у одного	Олігофренія у обох
При відсутності дітей з олігофренією	1,3-5	20-30	60
В сім’ї вже є дитина з олігофренією	5-16	40	84

 

Також виявилось, що діти з олігофренією частіше народжуються у розумово відсталих жінок, ніж у чоловіків.

Багатоплідність негативно впливає на розвиток, тому серед близнят частота олігофренії вища, ніж у загальній популяції (5% порівняно з 2,1%). Якщо мати розумово відстала, то ризик того, що народжені нею близнята будуть олігофренами, становить 50,3%, для чоловіків цей ризик складає 21,6%. Конкордантність монозиготних близнят за олігофренією – до 80-100%.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІГЕННИХ ОЛІГОФРЕНІЙ

1.           Ступінь психічного недорозвитку звичайно легкий.

2.           Значна кількість хворих в сім’ї.

3.           Можлива наявність здорових батьків чи інших родичів з низьким інтелектуальним рівнем.

4.           Здатність до адаптації, як правило, достатня.

5.           Необхідне створення умов для ранньої стимуляції розвитку мови та мислення дитини, яке при незначній біологічній недостатності може мати компенсуюче значення.

6.           Особливе значення при низькому рівні інтелекту батьків має своєчасний початок корекційної діяльності педагогів.

 

 

19. ГЕНЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

 

ШИЗОФРЕНІЯ

Це найчастіше психічне захворювання. Його частота в популяції складає 0,85%, якщо враховувати шизоїдність - 4%. Ведучим фактором у виникненні шизофренії слід вважати спадкову схильність, але механізм її реалізації до кінця  ще не з’ясований. Існує також гіпотеза моногенного характеру успадковування шизофренії, що припускає наявність декількох окремих генів, кожний з яких може бути причиною шизофренії.

Можуть бути виділені наступні закономірності успадковування шизофренії:

- спорадичні випадки більш тяжкі, ніж сімейні;

- частота не залежить від статі, але у чоловіків хвороба проявляється раніше, ніж у жінок;

- конкордантність у монозиготних близнят в декілька разів вища, ніж у дизиготних;

- нерідні діти в сім’ях, де один з батьків хворий на шизофренію, хворіють не частіше, ніж загалом по популяції;

- чим важче протікає захворювання у батьків, тим вище ризик захворювання дитини;

- якщо шизофренія обумовлена дією окремих генів, то хоча б деякі з них мають аутосомно-домінантне успадковування;

- емпіричний ризик захворювання на шизофренію становить 10% при хворобі одного з батьків, 40% - при хворобі обох, 12,5-20% - при здорових батьках і наявності хворого сибса.

ЕПІЛЕПСІЯ

Питання про роль спадковості в розвитку епілепсії залишається невирішеним. В популяції частота епілепсії становить 2-3%, для сибсів хворого вона збільшується до 3-12%.

У виникненні епілепсії приймають участь два фактори: спадково обумовлена судомна готовність та екзогенні фактори, що приводять до пошкодження мозку (травми, інфекції та ін.).

В родоводах хворих на епілепсію виявляються алкоголізм, мігрень, заїкання. Деякі форми нічного енурезу можуть бути проявами нерозпізнаної нічної епілепсії.

Судомна готовність може бути виявлена за деякими особливостями електроенцефалограми, реакції на ритмічні спалахи світла. Чим вища рухливість нервових процесів, тим вища пенетрантність генів, що обумовлюють судомну готовність. В основі судомної готовності лежить порушення рівноваги між медіаторами збудження та гальмування. Ця ознака успадковується рецесивно. За іншими джерелами, рання дитяча епілепсія успадковується домінантно.

Взагалі, існує біля 100 ознак, контрольованих окремими генами зрізними типами успадковування, які пов’язані з підвищеним ризиком виникнення судомних нападів. Це порушення метаболізму амінокислот та інших речовин, накопичення продуктів обміну, відхилення в анатомічній будові мозку та ін.

При відсутності анатомічних вад мозку епілепсія сумісна з визначними здібностями.

МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ ПСИХОЗ

Частота цього захворювання в популяції становить 0,6%.

Основне значення в етіології маніакально-депресивного психозу має спадковість, але тип успадковування до кінця не визначений. Конкордантність монозиготних близнят при біполярній формі (як депресія, так і маніакальність) становить 70%, при монополярній (тільки депресія) – 26,3%.

Жінки хворіють частіше. Генетичним маркером може виступати недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г6ФД), ген якої розташований в Х-хромосомі. Дослідження монозиготних близнят показало високу фенотипову мінливість даного захворювання. Отже, можливим є Х-зчеплене домінантне успадковування з неповною пенетрантністю та різною експресивністю.